|
*
манірно і ніжно сновида-бідак у вокзалі
посміхається снам, де святкують свою незалежність
Собаки і леви, будинки і роки хирляві;
Де маклер танцює попри будь-яку обережність
Біда розсипається, бачить старенький пияк
Вогнями і квітами місто прикрасить тюрму.
І ангел небесний трубить візерунки ознак,
Щоб смерть відлетіла,
і сонце наснилось йому.
Манірно і ніжно заснув на вокзалі бідак,
І смерть не підійде, бо голуби викрили хліб.
І маклерське танго триває, триває навспак,
І сиве волосся виразно складається в німб.
*
Нещасливо закохана, навіжена
Думка про тебе - це просто погана звичка,
Це - як вставати пізно або пропускати зустріч.
Країна вузькими мостами перегортає річки,
Білі звуки розпуки з духом твоїм пліч-о-пліч.
Простір не імовірний перемагає кордони,
Я підміняю номер,
я набираю інший -
Думка про тебе важить, як золота корона,
Чия вага витискає серце у непотрібні вірші.
Чуєш, більше не буде жодної заборони:
Більше ніщо не вадить сонній суцільній долі:
Я витинаю з мапи митниці і кордони,
Так, щоб думка про тебе вічно тривала - далі!
Перегортаю сторінку,
дивлюся повз дах будинку,
ти тепер ніби вдома,
все тепер буде добре.
*
Природа творчості
Погасити світло
може будь яка невихована дитина,
не кажучи про електриків,
імпульсивних чи істеричних жінок,
людей, помножених
на ігри і перебільшення
власних і запозичених
інтелектуальних конструкцій.
Бути богом, коханий, -
бути ніде
повз холод
видобувати світло
в темряві
із нічого
думкою
про
людину.
Те саме - бути письменником.
*
Андрій Рубльов (ностальгія за фільмом А. Тарковського)
Що я мушу робити, - всі мої лики схожі на Тебе.
Що я шукатиму в праці, окрім Твого цілунку.
Ти і Твій голос, більше мені вже нічого не треба,
Більше нічого, Б-же, окрім Твого малюнку.
Як я можу зарадити, Б-же, своєму коханню,
Від якого мені немає жодного порятунку?
Знаєш, кожен мій образ звучатиме як востаннє,
Поки я не знайду свого шляху у Твоїм керунку.
Б-же мій, Б-же, всім цим життям, що Тобі завдячив,
Йду навпростець, і все моє – образи, руки, храми, -
Ніби не є моїм, ніби я тінь, неначе
Вся ця душа б’ється серцем прямо у Твої брами.
Б-же, літо коротке, північ морозить фарби.
Зранку на трави зелені впав іній срібною млою.
Я цього ранку ніби щось після сну і знав би, -
Але пам’ятаю тільки - поговори зі мною.
|
